8 грудня - 80 років від дня народження Андрія Федоровича Коцюбинського

українського письменника-гумориста, педагога, перекладача (1938–2011).

Андрій Коцюбинський. Саможиттєопис

Як виходив “на люди” 8 грудня аж 1938 року в селі Загородищі, що на Черкащині-Чорнобаївщині (тоді – Іркліївщині), то не пам`ятаю чи кричав чи сміявся. Найдостовірніше, що таки сміявся. А чому б ні? Тато Федір (перший на селі тракторист) поруч – усміхайся, мама Марія (трудівниця-колгоспниця) зі мною, а ще дві бабусі – повитуха і моя рідна Хима... Тільки на ноги зіп`явся, аж тут – німці. Було не до веселощів. “Вороги спалили рідну хату”, забрали дядьків, татуся... Пережили окупацію – рік-два – й до школи пора. Здається, спочатку навчився читати, а вже потім писати. З книжкою не могла мене розлучити ні мама (брав їх в малесенькій сільській читальні), ні навіть сон пізно вночі...

Дочитався до того, що й сам почав складати віршики, оповіданнячка. Про природу. А тільки-но вибився в парубчаки, то й про кохання. Але “вулиця”, сиріч оточення, наклало свій відбиток на свідомість і характер. Адже тільки уявіть! Мама розповідає моїй бабусі про подруг з ланки з добродушними кпинами (зсідси в моїй творчості – УСМІШКИ); сусіда дядько Йван про всіх і вся плете мереживо дошкульних оцінок (САТИРА); толока – тут вже наслухаєшся! І жарти, і кепкування, і дотепи! (ГУМОР).

Після сільської початкової до середньої ходив аж за шість з половиною кілометрів у Скородистик. Пішечки! Щодня – туди й назад.

І десь в 9 класі зазвучали по шкільному радіомовленню мої усмішки, гуморески, фейлетони... А для того, аби не здогадалися, хто “бичує” горе-учнів та ледацюг, висміяв і себе за спізнення на урок. До речі, такий, так би мовити, прийом стосовно власної персони (самокритика) використовував і надалі. Правда, усно, про себе. І не шкодило...

Життєві шляхи збагачували веселий набуток. І на будовах Черкащини та Казахстану (в Уральську в стінах хлібокомбінату є цеглини, вкладені і моїми руками); і в столичному вузі – педагогічному, імені пролетарського письменника Максима Горького (нині, слава Богу, університет імені Михайла Драгоманова); і в школі, де прищеплював любов і повагу до українсьої мови в російському селі (Дніпропетрвщина, Богданівка); і на редакційній роботі в Павлоградській міськрайонці “Світло Жовтня” (нині “Рідний край”), де спочатку був відповідальним секретарем, потім – заступником директора, а в останні роки – ще й фоторепортером за сумісництвом. Словом, 32 роки орав, сіяв і збирав на цьому газетярському полі.

Перші мої пубікації “засвітилися” на шпальтах спочатку Іркліївської районки; а потому – в Чорнобаївському “Світлому шляху”, в обласних – “Черкаська правда”, “Молодь Черкащини” (тоді – Андрій Гусак, це – до одруження в 1967 році з однокурсницею, чарівною полісянкою (про таку мріяв у віршах), на сьогодні – відмінником народної освіти України, істинною вчителькою – Лідою Коцюбинською). Був і юнкором (писав про дітей), сількором (про краян), робкором (оповідав про будівельників, яким і сам був, маючи фах муляра)...

Оте, що спостеріг, побачив, почув, збагнув, перепустив через душу і серце, переплавив у роздумах і хвилюваннях і вибруньвувалося у крижечки гумору і сатири “Березова каша”, “Троянди для незнайомки”, “Весілля на Венері”, а так як дуже люблю і шаную дітей, то й оних не полишив поза увагою, що і реалізувалося в збірки: “Суниці з Вовчої галявини”, “Засекречений атйм”, “Хто сміється...”

Нині – пенсіонер межрегіонального значення. Але працюю. Хто питає де, кажу: “В “Лаві”. “Ти що? – дивуються. – Шахтарем став?”. “Та ні, - кажу, - це так назета називається. Орган Незалежної профспілки гірників Західного Донбасу, отих, що у свій час походом ходили на Київ”. А ще член редколегії журналу “Борисфен”.

Орденів і медалей не маю, відзнак інших теж, але є надто відповідальне звання – письменник України, рядовий гуморестично-сатиричної сотні...

В бібліотеках Павлоградської міської ЦБС можна знайти книжки нашого видатного земляка:

1)      Коцюбинський А. Березова каша: Гуморески. - Дніпропетровськ: Промінь. - 1976. - 135 с.

2)      Коцюбинський А. Весілля на Венері: Гуморески, пародії. - Київ: Радянський письменник, 1987. - 254 с.

3)      Коцюбинський А. Засекречений тайм: Оповідання / Художник К.В.Гнатов. - Київ: Веселка, 1992. -  56 с.

4)      Коцюбинський А. Троянди для незнайомки: Гуморески. - Дніпропетровськ: Промінь, 1982. - 94 с.

5)      Коцюбинський А. Хто сміється... : Усмішки, гуморески, оповідання, жарти. -  Дніпропетровськ: Пороги, 2002.  -  71 с.

6)  Коцюбинський А. Суниці з Вовчої галявини. – Київ: Веселка, 1987. – 20 c.