Ганна Світлична

Сосни

Вони гули, ні не гули - музичили,
Так ніжнотонно, різнозвучно так,
Неначе сотня скрипалів замріяних
Смичками струн тремких торкнулись трепетно, -
А то лиш вітер у бору промчав.
Промчав жагучий - і завмер в гущавині,
Крильми дзвінкими поміж віт заплутався.
А сосни довго же стоять і ждуть,
Жагою повні тих зізнінь затаєних,
Щоб знов не встигли доказать комусь.

Світлична Г. І буде лет: Вибране. - Київ: Молодь, 1989. - С. 227.